Олов'янніков Микола Юхимович

Олов'янніков Микола Миколи Юхимович 22.12.1922 -

Герой Радянського Союзу   
Дата указу: 26.10.1944
Медаль № 4850
Орден Леніна № 21044

Олов'янніков Микола Юхимович — командир ланки 312-го штурмового авіаційного полку 233-ї штурмової авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії 2-го Білоруського фронту, лейтенант.

Народився 22 грудня 1922 року в селі Медвенка, нині селище міського типу Курської області, у родині селянина. Російська. Член ВКП(б)/КПРС із 1944 року.

З 1930 року Олов'янніков Микола Юхимович жив у селищі Костянтинівка, нині місто Донецької області України. Закінчив 8 класів та аероклуб.

У Червоній Армії Олов'янніков Микола Юхимович із 1941 року.

1943 року Олов'янніков Микола Юхимович закінчив Ворошиловградську військово-авіаційну школу пілотів.

Олов'янніков Микола Юхимович учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1943 року.

Командир ланки 312-го штурмового авіаційного полку (233-а штурмова авіаційна дивізія, 4-а повітряна армія, 2-й Білоруський фронт) лейтенант Микола Олов'янніков до серпня 1944 року здійснив 100 бойових вильотів, знищив5 літак залізничні вагони, багато іншої військової техніки ворога.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками та виявлені при цьому мужність і героїзм, лейтенанту Миколі Юхимовичу Олов'яннікову присвоєно звання Героя Радянського Зірка» (№ 4850).

Після війни відважний льотчик продовжував службу у ВПС СРСР. У 1950 році Олов'янніков Микола Юхимович закінчив Вищі льотно-тактичні курси удосконалення офіцерського складу, а в 1956 — Військово-повітряну академію.

З 1962 року полковник Олов'янніков Микола Юхимович — у запасі.

Олов'янніков Микола Юхимович живе у місті-герої Москві. Працював у Московському інституті нафтохімічної та газової промисловості: лаборантом кафедри військової спеціальної підготовки у 1963-64 роках, навчальним майстром кафедри у 1964-65, 1966-76, 1977-81 роках, начальником відділу кадрів у 1965-66 роках, завідувачем у 1976-77 роках, старшим лаборантом кафедри у 1981-92 роках, майстром виробничого навчання у 1992-93 роках, інженером військової кафедри у 1993-95 роках. З 1963 по 1995 рік — голова партбюро військової кафедри цього закладу, багато років – беззмінний голова Ради ветеранів інституту.

Олов'янніков Микола Юхимович нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

*****

Після закінчення Ворошиловградської школи військових льотчиків Олов'янніков Микола Юхимович у 1943 році прибув на фронт. Льотчик штурмової авіації відзначався грамотною експлуатацією техніки, вмінням здійснювати протизенітний, противинищувальний маневр. За 200 бойових вильотів він жодного разу не був збитий, хоча провів багато повітряних боїв із винищувачами супротивника. На літаку Іл-2 він штурмував колони танків, піхоти: на Мінському шосе, дорогах Білорусії. Руйнів оборону німців на Дніпрі, у Польщі, у Східній Пруссії та в самій Німеччині. Почав війну на Центральному фронті, а закінчив її у Берліні у складі 2-го Білоруського фронту у 312-му штурмовому авіаційному Білостоцькому полку.

Лейтенант Олов'янніков Микола Юхимович брав участь у боях за Ярцево, Смоленськ, Оршу, Вітебськ… У бою він робив кілька заходів на ціль, знищуючи техніку і живу силу ворога. За літо 1943 року їм особисто знищено 6 польових гармат, 17 автомашин, підірвано два мости, збито літак «фокке-вульф» та знищено сотні солдатів та офіцерів ворога.

У лютому 1944 року Олов'янніков розбив артилерійську батарею і, повертаючись на свій аеродром, потрапив у сильний снігопад. Нічого не видно. «Плили в молоці», — згадує Микола Юхимович. Але майстер високого пілотажу вміло посадив літак у цих тяжких метеорологічних умовах.

Ось розповідає сам Олов'янніков Микола Юхимович: «Це було влітку 1944 року в Білорусії. На річці Березіні моїй ланці дали завдання зруйнувати міст. Ми успішно перейшли лінію фронту та зайшли із західного боку, чого німці не очікували. Скинули бомби, і міст звалився. Усупротивника паніка. Заговорили зенітки, але було пізно. Ми знизилися до висоти польоту, що голить, і, прикриваючись складками місцевості і лісом, повернулися без втрат. Тільки-но приземлилися і ще не заглушили моторів, як знову завдання: вилетіти на те саме місце на знищення техніки та живої сили противника. Там ми буквально панували у небі. Зенітки замовкли після першого штурмового заходу, а потім ми «прасували» техніку та солдатів.

А ще пам'ятається мій 200-й виліт. Це було навесні 1945 року — початок останньої, Берлінської операції. Форсувавши Одер наші солдати створили невеликий плацдарм. Німці вирішили скинути наші підрозділи у річку. Командир нашого полку наказав мені, а я вже був тоді командиром ескадрильї, придушити артилерію та вогневі точки ворога. Група у складі 8 літаків Іл-2 наближалася до лінії фронту. Противник відкрив зенітний вогонь. Приймаю рішення: перший захід над зенітками. Зенітники знищені. Ми — господарі піднебіння. Весь свій бомбовий запас ми обрушили на голови ворожих артилеристів. Замовкли гармати. На польоті, що голить, ми розстрілювали фашистів в окопах до тих пір, поки не скінчилися патрони. Зверху було видно, як наші піхотинці вітали нас, кидали пілотки, махали руками. По радіо мене привітав командир полку із 200-м успішним вильотом».